ЛЬВІВ ‒ 1 липня у Львові сотні людей попрощались із відомим українським поетом, шістдесятником, громадським діячем Ігорем Калинцем. Помер видатний українець 28 червня, за кілька днів до свого 86-річчя, яке він міг би святкувати 9 липня.
Похоронна процесія розпочалась зі Святоюрського собору, а знайшов вічний спочинок поет на Личаківському цвинтарі, поруч з могилою дружини, письменниці, шістдесятниці, активістки українського національного і правозахисного руху Ірини Калинець.
Чин похорону, прощання з Ігорем Калинцем відбулось у Святоюрському соборі. Це місце, яке було для нього особливим. Він з 80-х років минулого століття боровся за вихід Української греко-католицької церкви з підпілля. Ігор Калинець разом з іншими шістдесятниками входив у Комітет захисту УГКЦ. Був серед тих, хто організовував, виступав на мітингах, віче. У 1990 році, коли Ігор Калинець був депутатом Львівської облради, зорганізував в одну з неділь людей, щоб повернути катедральний собор його власникові – УГКЦ.
«Чуже проколювало небо готикою,
хмурився химерами модерн,
рябіла східня екзотика,
щоб я помер.
Але я ріс вежею Успення,
видирався з сутеренних зажур,
щоб згодом
струнким і упевненим
став всім на голови
Юр».
(Ігор Калинець)
Серед мирян був тим, хто організовував вихід УГКЦ з підпілляЮстин Бойко
«Ігор Калинець був людиною, вихованою у греко-католицькій родині. Він належить вже до останніх тих людей, з цієї генерації, який відійшов у вічність, котрий серед мирян був тим, хто організовував вихід УГКЦ з підпілля. Маючи талант і хист слова, подружжя Калинців пояснювало роль УГКЦ у своїх публікаціях і було в авангарді церкви кінця 80-х-90-х років. УГКЦ була силою, яка об’єднувала віру, любов до Бога і любов до батьківщини. Подружжя Калинців так сильно боролось, щоб катедральний собор повернути УГКЦ», ‒ каже отець УГКЦ Юстин Бойко.
Ігор Калинець народився 9 липня 1939 року. Після закінчення школи в місті Ходорів Львівської області приїхав у Львів. Тут навчався у Львівському університеті імені Івана Франка.
«Я обрав для навчання українську філологію, але тоді в університеті була більш потужна російська, заможніші там були класи. У нас сільські дівчата вступали, а там – панни міські. Поступово все пізнав український Львів, нав’язував знайомства з людьми, про яких знав, що вони свої люди. Так і обростало моє середовище, і я бачив, що Львів не зовсім чужий», – розповідав Ігор Калинець Радіо Свобода у 2019 році.
У 1961 році Ігор Калинець та Ірина Стасів одружились. У 1966 році вийшла перша збірка поезій Ігоря Калинця у Києві «Вогонь Купала». Згодом ще кілька за кордоном.
Ігор Калинець працював у Львівському обласному архіві. Але все змінив 1972 рік. Після сумного вертепу в ніч на 1 січня 1972 року 12 січня КДБ розпочав погром українського шістдесятництва. У Львові та Києві були арештовані 19 осіб. Серед них – Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк.
Ірину Калинець влітку засудили за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» (ст. 62 КК УРСР) до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Ірина Калинець була арештована передусім за те, що ввійшла до створеного В'ячеславом Чорноволом Комітету захисту Ніни Караванської.
А через пів року арештували й Ігоря Калинця. Цей час без дружини був важким для нього, почувався розгублено, як говорив про це в інтерв’ю.
Ігор Калинець був засуджений радянськими органами на понад 6 років ув'язнення суворого режиму і 3 роки заслання. Висновок займав 25 сторінок, де доводили, що буцімто вірші Калинця «становлять велику загрозу існуванню радянської влади та монолітності СРСР».
На засланні у Забайкаллі Ігор Калинець перебував разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Семеном Глузманом.
З 1987 року подружжя Калинців активно поринуло в громадське і політичне життя Львова. У 1988 році радянські органи заборонили віче у Львові, і тоді Ірина Калинець створила Марійське товариство, і тисячі людей збирались на молитви біля Святоюрського собору.
Разом із дружиною Ігор Калинець розшукав могилу поета Богдана-Ігоря Антонича у Львові, це був його улюблений поет.
«Богдан-Ігор Антонич дав мені уявлення, як має виглядати поетична книжка, я побачив його збірки, присвячені одній темі, образу, теж пробував наслідувати це. Звичайно, тієї філософської глибини у моїх поезіях не було, як в Антонича, але була принаймні така формальна побудова збірки. Після того, як я прочитав вірші Антонича, змінилось розуміння поезії, метафоричність, образність поета мала для мене якесь велике значення. Я почав писати розділами, циклами», ‒ казав Радіо Свобода Ігор Калинець у 2019 році.
Ігор Калинець ‒ автор 17 збірок поезії, численних прозових творів, публіцистичних статей. Але в один день сказав собі, що вже не писатиме. Чому? На це запитання Радіо Свобода він відповів у 2019 році:
«Це було у 1980 році. Я побачив, що все повторюється, тобто те, що було в 1960-х роках, а це і тематика, і у самому суспільстві нічого не змінилось. Треба було так само шукати щось в поезії, щоб було не подібне, а це складно. Я перестав писати. Формально я вже все, що міг, виклав, різні способи віршування. Сідати за ту саму тематику було немудро. У 1960-1970-х роках я все вже сказав, виклав громадський світогляд».
У 1992 році Ігор Калинець був удостоєний Шевченківської премії за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій».
Тетяна Каспрук, актриса театру імені Леся Курбаса, розповідає, що саме поет Калинець приніс у театр поезію Стуса, видану як самвидав.
Ми вперше ще в часи «совєтів» почали читати вірші і поезію КалинцяТетяна Каспрук
«Ігор Калинець відіграв для театру імені Курбаса дуже важливу роль. У 1988 році приніс самвидав із поезією Стуса. Ми вперше ще в часи «совєтів» почали читати вірші і поезію Калинця. Його поезія сформувала нас, ми відчували міцний хребет нашої нації. І завдячуючи Калинцю, ми стали популярними в Україні. Не знаю, як би склалась доля театру, якби ми не знали Ігоря Калинця», – каже Тетяна Каспрук.
У книзі «Про декого, дещо і, передовсім, про себе», яка вийшла у 2016 році Ігор Калинець опублікував свої статті, спогади, виступи, репліки з 1987 року. Перша стаття присвячена 100 річчю Корнила Устияновича, українського художника, який намалював монументальну картину «Мойсей», яка досі зберігається в Преображенській церкві.
Загальноміське прощання з поетом, почесним громадянином Львова пройшло на площі Ринок. Сурмач зіграв останню мелодію для Калинця.
Покійний Ігор жив теперішнім, у якому завжди було минуле, де українська історія, українська пісня, українська дума, де українське серце, пам’ять серцяАндрій Содомора
«Липневий день, який сягнув ясним чолом до зеніту, це наче зразок життя, яке прожив великий українець Ігор Калинець, життя цілісне, завершене, вдосконале, як це просимо Господа. Покійний Ігор жив теперішнім, у якому завжди було минуле, де українська історія, українська пісня, українська дума, де українське серце, пам’ять серця. Жив за Шевченком, певно, звертався до Всевишнього з цими словами: «А дай жити, серцем жити». У своєму великому серці носив Україну, її божественну красу, зелене Євангеліє, але й її важку долю. Подолав страх і тим виконав високий біблійний заклик – не бійтеся. Глибинна любов до батьківщини, любов, що стає мужністю, не сумісна зі страхом, який веде до найганебнішого з усіх рабств – рабства добровільного. Жив за християнськими чеснотами.
Був це пізній травневий Великдень, десь початку 80-х, а бачимо й нині: ідуть Калинці Ірина та Ігор ось цією, попри Личаківський, сходистою вулицею, усміхнені, у вишиванках, з кошиком свяченого, в ореолі сонця і радості, вільні від страху. Тоді ще мало хто важився йти, як вони, по-святковому, зі свяченим. Пам’ятаю, спало мені на думку: «Ми просто йшли, у нас немає зерна неправди за собою». А подумалось, яке то щастя – бути вільним від страху, і яким треба бути і дорогу пройти, щоб звільнитися від страху», – каже про поета Ігоря Калинця український письменник, перекладач Андрій Содомора.
Поминальне віче відбулось на Личаківському цвинтарі і донька Ігоря Калинця Дзвенислава Мамчур-Калинець зауважила, що тато належить не лише родині, але й Львову, Україні, всесвітній історії.
«Я певна, що поезія Ігоря Калинця лунатиме в українських школах, тиші бібліотек, у душах молодих поетів і душах українців, бо його слово зіткане з правди і любові до України», – говорить донька поета.
Торік під час розмови з Радіо Свобода поет Ігор Калинець, у переддень ще свого 85-річчя, прочитав свій улюблений вірш:
«Вітер загоїть рани,
вітер Вітчизною пахне.
Вітер з нами, над нами,
в поході з моїми полками.
Залізно йдемо у гущі,
несемо щити, як скрижалі.
З Галича вітер цілющий,
з Галича вітер державний».
Поховали Ігоря Калинця поруч із дружиною на Личаківському цвинтарі.
Форум